Стефанова.
"П'ятихвилинне"
Найголовніші пастки завжди дуже прості:
не впускай до серця чужих, пильнуй їх на внутрішньому блок-пості,
Всіх стоячих на кордоні прохай не притулятись, не чіпати нічого або пальнеш,
Вони собі потовчуться, трохи постоять, проте не порушать меж,
А потім набридне, забракне сили, одні полаються та підуть на схід,
Інші помовчать, проводять оком, перечекають осінь, зустрінуть лід,
І потім також змінять маршрути, тож просто стій зі своїм калашем.
Ти нічого не відчуватимеш, золотко, тільки п'ятихвилинний щем.
Це порушники спокою, злодії, крадії твого часопростору,
Ніхто не знає, як ти тут вижив, як залишив ту чорну діру,
Як ти видерся з тих темних потоків, як тебе полишали найближчі,
Ніхто не знає, нащо тобі ці кордони, від чого тікаєш, за що так безжально нищиш.
І я просто сідаю поруч посеред твоїх детонаторів та образ.
Спочатку багато говорю, благаю прибрати зброю, шукаю прихований лаз,
А потім мовчу та сприймаю, починаю читати Ганді й Ліврагу,
Треба ж чимось себе зайняти, якщо самотність – то твоє благо.
